Міжнародне співробітництво – не всі переваги підтверджуються, витрати не афішуються

Історично склалося, що міжнародне співробітництво в галузі освіти та досліджень завжди було ядром  інтернаціоналізації ВНЗ. Національні уряди більшості країн  світу розглядали співпрацю як спосіб підвищення ефективності систем вищої освіти як у кількісному, так і в якісному вимірах.

Але що ми знаємо про фактичні “витрати на” та “вигоди від” міжнародного співробітництва?

У звіті під назвою «Переваги та витрати транснаціональних спільних партнерств у сфері вищої освіти» (Benefits and Costs of Transnational Collaborative Partnerships in Higher Education), підготовленому для Європейської Комісії в кінці 2018 р., були розглянуті, систематизовані та проаналізовані англомовні публікації з 1990 року, які стосуються цього питання. Всього було вивчено 4 000 джерел.

Переваги міжнародного співробітництва у сфері вищої освіти:

  • Посилення інституційного академічного та адміністративного потенціалу;
  • Покращення якості освіти;
  • Збільшення різноманітності освітніх програм;
  • Підвищення ефективності систем вищої освіти, досягнутої завдяки розширенню обсягів та масштабів в результаті транснаціонального співробітництва;
  • Підвищення кількості та якості людського капіталу, необхідного для подальшого економічного зростання;
  • Підвищення авторитету вищих навчальних закладів за кордоном;
  • Поліпшення дипломатичних відносин між інституціями-учасниками та країнами;
  • Збільшення доходів організацій;
  • Розширення можливостей для студентів та викладачів брати участь у міжнародних обмінах та спільних навчальних та дослідницьких проектах;
  • Поліпшення результатів навчання;
  • Поліпшення результатів на ринку праці; і
  • Більш високий ступінь міжкультурної обізнаності.

Щодо зворотної сторони – витрат, пов’язаних з міжнародним співробітництвом у сфері вищої освіти на індивідуальному, інституційному та макрорівні, то тут інформації значно менше.

Такі передбачувані витрати включають:

  • Операційні та адміністративні витрати на започаткування та підтримку міжнародних партнерств;
  • Субсидії та інші фінансові стимули, що пропонуються установам та особам, які беруть участь у міжнародних програмах обміну та міжнародних спільних навчальних та дослідницьких проектах;
  • Витік мізків;
  • Втрата автономії через дисбаланс партнерства;
  • Втрата мовного або культурного різноманіття; і
  • Емоційні витрати на вивчення, навчання або проведення досліджень за кордоном.

Переваги міжнародного співробітництва у сфері вищої освіти широко рекламуються і обговорюються, а витрати на таку спільну діяльність лиш іноді визнаються у професійних та академічних дискурсах щодо інтернаціоналізації вищої освіти.

Існують факти – як анекдотичні, так і науково обґрунтовані – про суттєву невдачу багатьох випадків міжнародного співробітництва у сфері вищої освіти, а саме: невиконання переваг для всіх учасників у рівній мірі. Є досить багато досліджень, що документують односторонні, незбалансовані або навіть експлуатаційні міжнародні відносини у вищій освіті.

На жаль, в існуючих дослідженнях автори звіту не знайшли жодних свідчень про те, що програми обміну студентами та спільні навчальні програми, що проводяться університетами в багатьох країнах, призвели до набуття міжкультурних компетенцій, посилення міжкультурної обізнаності, скорочення етноцентризму або виникнення певної форми транснаціональної ідентичності.

Враховуючи астрономічне число міжнародних спільних освітніх програм у всьому світі, несподіваними є відсутність достовірних доказів, пов’язаних з результатами навчання.

Не менш дивовижним є і той факт, що немає ніяких науково обґрунтованих доказів, що стосуються передбачених політичних переваг міжнародного співробітництва у сфері вищої освіти.

Міжнародна співпраця у сфері вищої освіти протягом останніх 25 років набула все більшого посилення, і поступово з’являються емпіричні докази про її переваги – або, принаймні, про деякі її передбачувані вигоди. З іншої сторони існуючі дослідження дають дуже мало інформації щодо витрат на міжнародні обміни студентами та співробітниками, міжнародну наукову співпрацю та спільне викладання міжнародних освітніх програм.

Але навіть якщо визнати труднощі з емпіричним тестуванням тверджень про передбачувані економічні та неекономічні вигоди та витрати на міжнародну співпрацю у сфері вищої освіти, можливо, варто погодитись, що одним з найбільших провалів міжнародної співпраці у сфері вищої освіти стала нездатність чітко продемонструвати свою сукупну перевагу за допомогою суворих емпіричних досліджень.

Джерело інформації